Оришечко В.М.

Oришечко Василь Макарович -

кавалер Ордена Слави

           У червоноармійській газеті «Защитник  Родины» на пожовклих  від часу аркушах в статті «Ветерани роти» читаємо: «Чотири рази німецькі кулі й осколки виводили зі строю Василя Оришечка. Чотири рази він потрапляв у госпітальну палату. Полежить, залікує рани - і знову зустрічає його дружна бойова сім’я».

            Мова, як бачите, йде про воїна-фронтовика. За проявлені мужність і героїзм на острові Ханко старшина Оришечко В.М. нагороджений Орденом Червоної Зірки, двома орденами Слави, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Ленінграда».

           Восени 1939 року Василя Оришечка, юнака з Михайлівки, призвали на службу в армію. Були, звичайно, проводи, напутні слова батьків і сусідів, побажання друзів. Відслужать хлопці свій час і повертаються до рідної домівки стрункими, загартованими і змужнілими. Так і Василь думав. А вийшло інакше.

            Молодий червоноармієць перше бойове хрещення одержав під час війни з Фінляндією. То, власне кажучи, був епізод. А от почалася Велика Вітчизняна війна проти німецько-фашистських загарбників. Вона застала Василя Оришечка на острові Ханко . І сотні кілометрів фронтових доріг довелось пройти, в десятках атак участь брати, в найскрутніші обставини потрапляти, дивитися смерті в очі, а після «воскресіння» на госпітальному ліжку знову громити ненависного ворога…

            В кінці серпня сорок першого  Василя Оришечка в запеклому бою поранено. Госпіталь. А через кілька місяців - знову на передовій. Ленінград треба відстояти.  На річці Тосні, що впадає в Неву, віч-на-віч довелося зустрітися з ворогом, вибити його з правого берега, захистити міст на залізниці Ленінград-Москва.

          Друге поранення. Це вже був вересень1942 року. Повернувся в свою частину 13 січня 1943 року. А через три дні знову в наступ. Сержант Василь Оришечко, командир кулеметного розрахунку, хоробро бився за місто Шлісельбург. Тоді ж і був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Довелося Василеві   власним прикладом «вчити» вояків іспанської «голубої» дивізії під селом Червоний Бір. Його кулеметники виписали своїм «максимом» не одне  відрядження ворогам на той світ. А двох «голубих» він узяв у полон. Прямо з землянки. Ще й зброю з собою прихопив.

           …Запеклий бій за село Манушкино особливо пам’ятний для ветерана. Наступали ворожі танки і піхота. Не розгубилися радянські воїни. Прийняли бій. Василь Оришечко і його друзі підбили німецького «тигра».

 

           Про бойовий шлях героя можна розповісти дуже багато, можна написати цілу книгу. Скажемо тільки, що війну він закінчив у Прибалтиці. За бої по розгрому Курдлянського угрупування його представлено до нагороди орденом Слави І ступеня. А до того він уже був нагороджений двома орденами Слави. Трапилось так, що третій орден знайшов відважного воїна аж через 21 рік. Крім трьох Орденів Слави, ветеран нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеня, медаллю Жукова, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», медаллю «За оборону Ленінграда», медаллю «За доблесний труд» та 7 ювілейними медалями.

            Критерієм його  мужності були палка любов до Батьківщини, до людей, до матері-землі. Василь Макарович тривалий час працював лісничим, рибоводом у рідному селі та позаштатним кореспондентом районної та обласних газет. 

            15 червня 1999 року перестало битися відважне серце ветерана. Похоронений він у селі Михайлівка  на місцевому цвинтарі.