|
Оришечко В.М.
Oришечко Василь
Макарович -
кавалер Ордена
Слави
У червоноармійській газеті
«Защитник Родины» на пожовклих від часу аркушах в статті «Ветерани роти»
читаємо: «Чотири рази німецькі кулі й осколки виводили зі строю Василя
Оришечка. Чотири рази він потрапляв у госпітальну палату. Полежить, залікує
рани - і знову зустрічає його дружна бойова сім’я».
Мова, як бачите, йде про воїна-фронтовика. За проявлені мужність і
героїзм на острові Ханко старшина Оришечко В.М. нагороджений Орденом Червоної
Зірки, двома орденами Слави, медалями «За бойові заслуги», «За оборону
Ленінграда».
Восени 1939 року Василя Оришечка, юнака з Михайлівки, призвали на службу
в армію. Були, звичайно, проводи, напутні слова батьків і сусідів, побажання
друзів. Відслужать хлопці свій час і повертаються до рідної домівки стрункими,
загартованими і змужнілими. Так і Василь думав. А вийшло інакше.
Молодий червоноармієць перше бойове хрещення одержав під час війни з
Фінляндією. То, власне кажучи, був епізод. А от почалася Велика Вітчизняна
війна проти німецько-фашистських загарбників. Вона застала Василя Оришечка на
острові Ханко . І сотні кілометрів фронтових доріг довелось пройти, в десятках
атак участь брати, в найскрутніші обставини потрапляти, дивитися смерті в очі,
а після «воскресіння» на госпітальному ліжку знову громити ненависного ворога…
В
кінці серпня сорок першого Василя
Оришечка в запеклому бою поранено. Госпіталь. А через кілька місяців - знову на
передовій. Ленінград треба відстояти. На
річці Тосні, що впадає в Неву, віч-на-віч довелося зустрітися з ворогом, вибити
його з правого берега, захистити міст на залізниці Ленінград-Москва.
Друге поранення. Це вже був
вересень1942 року. Повернувся в свою частину 13 січня 1943 року. А через три
дні знову в наступ. Сержант Василь Оришечко, командир кулеметного розрахунку,
хоробро бився за місто Шлісельбург. Тоді ж і був нагороджений орденом Червоної
Зірки.
Довелося Василеві власним прикладом «вчити» вояків іспанської
«голубої» дивізії під селом Червоний Бір. Його кулеметники виписали своїм
«максимом» не одне відрядження ворогам
на той світ. А двох «голубих» він узяв у полон. Прямо з землянки. Ще й зброю з
собою прихопив.
…Запеклий бій за село Манушкино особливо пам’ятний для ветерана.
Наступали ворожі танки і піхота. Не розгубилися радянські воїни. Прийняли бій.
Василь Оришечко і його друзі підбили німецького «тигра».
Під час обстрілу
Невського проспекту м. Ленінград
|
Січень 1944 року. Битва за
Пульківські висоти. В.М.Оришечко - командир взводу. Знову поранення. Знову
госпіталь. І знову - у рідну частину. Про бойовий шлях
героя можна розповісти дуже багато, можна написати цілу книгу. Скажемо тільки,
що війну він закінчив у Прибалтиці. За бої по розгрому Курдлянського
угрупування його представлено до нагороди орденом Слави І ступеня. А до того
він уже був нагороджений двома орденами Слави. Трапилось так, що третій орден
знайшов відважного воїна аж через 21 рік. Крім трьох Орденів Слави, ветеран
нагороджений Орденом
Вітчизняної війни І ступеня,
медаллю Жукова, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні
1941-1945 років», медаллю «За оборону Ленінграда», медаллю «За доблесний труд»
та 7 ювілейними медалями.
Критерієм його мужності були
палка любов до Батьківщини, до людей, до матері-землі. Василь Макарович
тривалий час працював лісничим, рибоводом у рідному селі та позаштатним кореспондентом районної та обласних газет.
15 червня 1999 року перестало битися відважне серце ветерана.
Похоронений він у селі Михайлівка на
місцевому цвинтарі.
|
|