Вівторок, 19.03.2024, 10:38Вітаю Вас Гість | RSS

МИХАЙЛІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ

Форма входу

Історія школи


«Розвиток освіти села Михайлівки»

В матеріалах Київського державного архіву вперше згадується про відкриття училища в селі Пруси ( тепер Михайлівка) при церкві 10 січня 1844 року, де навчалося 7 учнів ( 1 хлопчик, 6 дівчаток). Пізніше поміщик Сталь побудував двокласну школу. Після звільнення селян від кріпацтва царський уряд звелів створити «Елементарні школи і училища» .

По переказах старожилів село Михайлівка було засноване в 17 ст., коли посилився феодально-кріпосницький гніт і почалося загарбання  українських земель польсько-литовськими панами. Частина кріпосних селян, не витримуючи феодального гніту, тікали на незаселені землі. Один із втікачів по прізвищу Прус оселився на території сучасної Михайлівки разом із своїми побратимами.

Місцевість, де були розташовані пруси, відзначались своєю красою. Прізвища старих старожилів і по наші дні носять вулиці Забожанівка, Митрофанівка, Остриківка, Забоївка, Кузубівка, урочище Молодецьке, Корхове і ін.

Не довго довелось предкам Михайлівки жити вільно. Про них не забували пани, які все частіше почали з’являтися в розкішних бричках на даній території. В час великого народного повстання 1768 року велика кількість прусян в боротьбі проти польських і своїх панів брала участь в загонах Залізняка, добиваючись правди і волі. Але так і не добилися.

 В 1861 році царський маніфест про волю не приніс радості селянам. Земля так і залишилася в панів. На 1865 рік в с. Прусах налічувалось 504 двори. З них лише 10 господарств мали коней. В середньому на один селянський двір припадало 3, 62 десятини землі, адже земля належала поміщикам.

Наприкінці ХХ ст. у Прусах з’явилась нова поміщиця, яка купила у поміщиків Мацкевича і Марцеловських землю. Пані Андрієвська „любила” працю. Інколи виїжджала в поле для перевірки роботи, особливо на проривку буряків.

На той час в селі школи не було. Газети й журнали одержували лише піп та пані Андрієвська. Лише в 1884 році в зв’язку із спорудженням нової церкви була заснована церковно-приходська школа. Існувала Пруська волость, до складу якої входило одне містечко, 5 сіл, 3 деревні, 7 хуторів, 1 монастир, станція та 2 ферми.

Село Пруси знаходилось за 50 км від повітового міста Черкаси. До найближчої залізничної станції Райгород було 5 км. Найближче поштово-телеграфне відомство знаходилось в м.Кам’янці. В селі була одна  православна церква, одна часовня, одна церковно-приходська школа, 6 кузень, 37 вітряків, 2 олійниці. Пожежний інвентар складався з 5-ти насосів, 15 бочок, 11 відер, 4 багрів, 5 драбин.

У 1900 році була відкрита міністерська школа, де першим учителем був син попа Олександр Левицький. Дітей навчалось дуже мало. Про освіту селянських дітей ніхто не дбав. Росія залишалась жандармом в народній освіті.

У 1905 році в зв’язку з посиленим розвитком капіталізму, необхідністю кадрів, з ініціативи колишнього голови земського управління міста Черкас, в приміщенні сучасної лікарні села Михайлівки була організована агрономічна школа, яка випускала спеціалістів по садоводству, а вечорами працювала загальноосвітня вечірня школа, для малописьменних. Навчання у школі було безкоштовне, за рахунок земства. Викладачем у вечірніх класах по загальноосвітніх дисциплінах працювала вчителька Нижегородська, дочка полковника царської армії, яка розійшлась з ідеями свого батька і стала на шлях революційної боротьби проти царського самодержавства. Нижегородська розповсюджувала нелегальну більшовицьку літературу в с.Михайлівці, Райгороді, Ребедайлівці, Яблунівці, Пляківці і Флярківці.

Столипінська реакція жорстоко розправилась з вільнодумством Нижегородської. В 1906 році вона була заарештована разом з іншими учителями і була закатована в Лук’янівській тюрмі м. Києва. Агрошколу закрили.

  В кінці ХІХ ст. починає розвиватись капіталізм у сільському господарстві. Йшло розшарування селян. Це були наслідки реформи 1861 року – першої реформи Столипіна.

Так про Марка Босого, який займався будівництвом церкви в селі, були розмови, що він різними махінаціями зібрав велику суму грошей і для своїх синів купив землі: Назарові – 65 десятин, Петрові та Кіндратові по 20  десятин, Григорію – 10, а найменшому Дмитрові – 45 десятин.

  Дем’ян Луценко , Дмитро та Григорій Кроти взяли по 28 десятин, Григорій Солод, Андрій та Максим Максименки, Петро Скородід купили  по 20 десятин. Так в селі х появились куркулі, які стали павуками бідного селянства.

Коли почалась Імперіалістична війна, на Україну посунули пруські полчища. Жителі не захотіли, щоб назва села нагадувала про ненависного ворога і тому на сходці села було перейменовано  Пруси на Михайлівку. Це на відзнаку церкви „святого Михайла”.

Біля Михайлівки є стара криниця, її називають Тарасовою. Біля неї, як свідчать перекази, відпочивав великий кобзар Т.Г.Шевченко.

Луна від пострілу „Аврори” докотилась і до Михайлівки. Як і всі трудящі, михайлівчани з великою радістю зустріли цю звістку. Тікали пани Андріївські, Красовські, принишкли куркулі Босі, Скородіди, Кузуби, Тищенки, готовили свої сили для боротьби  з Радянською владою. Господарями стали селяни, створивши згідно з вказівками В.І.Леніна, комітет  незаможних селян.

Першими керівниками комітету незаможних селян в Михайлівці були Данило Максимович Степаненко, Тиміш Петрович Синицький, Т.Оришечко, Олександр Михайлович Шевченко та Ковтун.

Проти дій КНС в 1920 році підняли свої голови банди куркулів, нишком готуючись повернути старий лад. В авангарді їх були Скородіди та Кузуби. Зі зброєю в руках бандити-куркулі кинулись вбивати червоноармійців, які вийшли з боку села Березняки для визволення  Михайлівки. По-звірячому розправились куркулі з ними. Та на допомогу прийшли загони Червоної Армії. Контрреволюційний заколот куркулів було придушено.

Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила нову , світлу сторінку в історії Михайлівки. Та мирний період тривав не довго. Він був перерваний Інтервенцією. Партійна організація, волосний комітет і КСН організували громадян Михайлівки на боротьбу з Інтервентами, закликали мобілізованих віддати всі сили для розгрому ворогів.

  Німецькі окупанти нанесли великої шкоди жителям с. Михайлівки, вивозячи в Німеччину худобу, хліб, людей, убиваючи місцевих жителів. Але населення села не скорилось німецьким загарбникам і вело рішучу боротьбу проти них.

 Для перемоги над ворогом михайлівчани згідно із зверненням Черкаської комісії по проведенню „ Тижня допомоги фронту ” від 19 листопада 1920 р. зібрали 4 гарби речей і сільськогосподарських продуктів: сала, м’яса, яєць, курей, за що Черкаська комісія по проведенню „ Тижня допомоги фронту ” винесла подяку громадянам с. Михайлівки.

В 1923 році в с. Михайлівці було організовано перше колективне господарство, яке об’єднувало 20 селянських сімей і називалося „Зразковим”.  Головою колгоспної організації „ Зразковий ” був Семен Васильович Гандзюра, який в період Великої Вітчизняної Війни брав участь у партизанському русі. Першим членом колективного господарства були Данило Гандзюра, Петро Гут, Василь Гандзюра, Марина Гандзюра і інші. З допомогою держави колективне господарство спільного обробітку землі придбало перший трактор „ Фараон ” появу якого зустріли всі жителі села. За прикладом „ Зразкового ” в селі з ініціативи простих людей - бідних селян, створились нові об’єднання : „ Плуг ”, „ Зелений клин ”, „ Перше Травня ” , “Імені Шевченка” та інші. Їх було 11.

  Партійна організація в селі була заснована після перемоги Жовтневої соціалістичної революції. Першим групоргом був Тихін Іванович Муха.

 В 1921 році за рішенням парторганізації була створена перша комсомольська організація , вожаком якої став Омелян Васильович Варивода. Першими комсомольцями були Тодось Сидорович Замостян, Павло Муха, Андрій Солод, Андрій Хідченко.

 З 1917 по 1927 рік працювала чотирикласна школа, де навчалося 117 учнів, яких навчало 5 учителів .

(чотирикласна школа)

  З 1927 по 1936 рік працювала семирічна школа, в якій навчалося більше 200 учнів (  це одна з перших сільських  семирічок в Кам’янському  районі).

Із  спогадів випускника семирічки Веремієнка Івана Михайловича:

 «В 1934-1935 роках Іван Михайлович навчався в 6-7 класах школи і одночасно був піонервожатим в молодших класах. А комсомольською організацією школи керував тоді вихователь дитячого будинку Герасименко Лука Романович, дуже енергійний, закоханий у комсомольську роботу товариш.

  В 1937-1938 роках Веремієнко працював звільненим піонервожатим і водночас навчався у вечірньому двохрічному Корсуньському педтехнікумі. В той час в школі існував драматичний гурток, активними учасниками якого були Варивода Василь Максимович та Коваленко Микола Пилипович. Своїми силами і коштами вони створили ляльки та декорації для лялькового театру. Був у школі і танцювальний колектив, в складі якого були Крупська Тетяна Денисівна, Гандзюра Галина Григорівна, Жарко Галина Арсентіївна. Мали в школі і духовий оркестр у складі 25 осіб.



 

З 1936 школа стала десятирічною, в ній навчалися діти сіл Михайлівки, Жаботина, Флярківки, Завадівки, Куликівки, Лубенець, Грушківки.

 З 1936 року здобули середню освіту -1776 учнів з, яких нагороджено золотою медаллю 88 учнів, срібною -24 учні.

В 1971 році за кошти місцевого  колгоспу було розпочато будівництво двохповерхового приміщення школи на 560 учнів.

А в 1973 році відбулося відкриття цієї школи. Директором тоді був Богун М.М.

(Відкриття нового приміщення школи в 1973 році)

В 1985 році на території школи відбулося відкриття меморіального комплексу П.Г.Кузнєцова.

(Відкриття меморіального комплексу П.Г.Кузнєцова)


В наш час меморіальний комплекс є місцем проведення загальношкільних свят.

На даний час в школі навчається 142 учнів. Їх навчають 24 педагоги. Із них 8 є випускниками школи. Серед них – 4 учителі із званням “ Старший вчитель ”, 15 учителів вищої категорії, 3 учителя першої категорії,2  учителі другої категорії та 4 учителі-спеціаліст. До послуг учнів: 27 світлих, естетично оформлених кабінетів, шкільна їдальня, ШБІЦ, спортивна зала, спортивний комплекс на подвір’ї школи. Сім вчителів школи були переможцями районного конкурсу «Учитель року»(2003-2013роки). Кожного року вчителі беруть участь в обласній педагогічній виставці « Освіта Черкащини». В 2003 році  шкільний музей бойової Слави  зайняв ІІ - місце в обласному огляді-конкурсі  музеїв.   В 2000 році   школа відмічала столітній ювілей. В приміщенні майстерні була замурована капсула , в якій міститься лист-звернення до майбутніх поколінь.                              

В 2004 році – методичний кабінет школи     (завідуюча Уманська С.М.) зайняв ІІІ місце в обласному огляді – конкурсі діяльності шкільних методичних кабінетів. Номінація «Загальноосвітні школи І-ІІІ ступенів».

З 2002-2003 навчального року школа працює за суспільно - гуманітарним профілем, що забезпечує фундаментальну освітню підготовку учнів у єдності з профільним навчанням, яке сприяє професійному самовизначенню школярів.

Вересень 2003 року став ще однією новою сторінкою в розвитку нашої школи, адже по лінії Міністерства Освіти України школа одержала  обладнання і 8 комп’ютерів у  комп’ютерний клас, який естетично оформлений за рахунок спонсорів школи. Весь педагогічний та учнівський колективи стали оволодівати комп’ютерною  технікою. Сьогодні не тільки учні 10-11 класів відвідують заняття з інформатики.   В комп’ютерному класі мають змогу працювати школярі молодшої та середньої ланки. Окремі вчителі школи проводять свої уроки з комп’ютерною підтримкою. Нині в школі  йде повністю комп’ютеризація навчання. А це дає свої    позитивні результати.  За останні п’ять років із  117   її випускників  11- нагороджено золотою медаллю 1 - срібною . Учні школи здобувають призові місця у районних предметних олімпіадах.

В 2006 році школа  брала участь у всеукраїнському конкурсі «Сто найкращих шкіл України» та стала лауреатом у номінації.(Посібник «Найкращі школи України – 2006»)

Директорами Михайлівської загальноосвітньої школи  були:

Сухенко Іван Максимович-1943-1945 роки

Строгий Борис Федорович - 1945-1948 роки

Гаркавенко Григорій Аврамович 1948- 1955 роки

 Гуріненко Дмитро Сергійович - 1955 - 1961 роки

Лук’яненко Іван Максимович – 1961-1962 роки

Жовнир  Іван Павлович 1962 – 1968 роки

Богун Михайло Маркович 1968-1980 роки

Козубенко Анатолій Микитович1980-1986 роки

Таран Юрій Миколайович 1986-1988 роки

Ковтун Ліда Петрівна 1988-1990 роки

Шевченко Олексій Григорович1990-1994 роки

З 1994 року по 2004 директором Михайлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів був Варивода Григорій Якович.

 Григорій Якович випускник Михайлівської школи. Народився він 13 жовтня 1933 року в сім’ї колгоспника. До школи пішов в 1944 році, після звільнення села від фашистів. Як згадує Григорій Якович, школа на той час розміщувалась в трьох приміщеннях. Центральне приміщення знаходилось на території сучасної школи, друге на Козубівці, зараз там магазин, і два класи розміщувались в третьому приміщенні на Остриківці, зараз там ферма. В той час, учень, який отримував протягом місяця три двійки, виключався зі школи, якщо він не виправився протягом тижня. Закінчив школу Варивода в 1953 році і поступив в Одеський медичний інститут, та через хворобу через рік залишив. Та зразу ж після повернення з Одеси  директор Михайлівської школи Гаркавенко Г.А. запропонував Григорію Яковичу працювати учителем фізкультури. В 1954 році він поступає в Черкаський педагогічний інститут, який закінчує в 1958 році і направляється в Кам’янську школу №4. Потім 10 років Григорій Якович працює інспектором районо, потім директором Кам’янської школи №1. А з 1994 року він директор своєї рідної школи в селі Михайлівка. За роки його директорства багато вкладено сил і енергії в поповнення навчально-матеріальної бази школи. Повністю замінене опалення, перекритий дах школи. А до сторіччя школи була побудована майстерня по дереву, металу та бібліотека. На святковій лінійці святкування сторіччя школи в одній із стін майстерні була закладена капсула, яку потрібно буде відкрити через 50 років, тобто в 2050 році.

З 2004 року директором школи є Острик Анатолій Миколайович. Анатолій Миколайович теж випускник цієї школи, в минулому активіст школи. Заступником директора з навчально – виховної роботи є Харченко Ольга Олексіївна.

Багато випускників нашої школи є видатними людьми: Ємченко А.І - доктор біологічних наук, член – кореспондент АН УРСР; Максименко І.К. – вчений – селекціонер, доктор біологічних наук, член Академії наук Туркменістану; Оришечко В.М. – повний кавалер ордена Слави; Микита Шумило – український прозаїк і перекладач; Руденко О.М. – Заслужений учитель України та інші. Багато випускників Михайлівської школи ще й досі працюють на педагогічній ниві, віддають своє серце дітям. Це такі вчителі,як Безпала Катерина Анатоліївна, Шевченко Марина Георгіївна, Острик Анатолій Миколайович, Гордієнко Володимир Олександрович, Лівецький Андрій Антонович, Конарєва Тетяна Дем’янівна, Солод Марія Петрівна, Могилей Надія Михайлівна.

Не можна не згадати випускницю школи, нині ветерана праці Уманську Світлану Миколаївну.


 Народилась 2 вересня 1947 року в м. Рубіжне, Луганської області. Дитячі та шкільні роки пройшли в с. Михайлівці в родині дідуся та бабусі. Під час навчання Світлани Миколаївни в школі була створена учнівська виробнича бригада, яка обробляла 30га. землі.

Велика шкільна кролеферма (біля 500 голів) славилась по всій області.

Активним учасником цієї виробничої бригади була і Світлана. З січня 1967 року працює в Михайлівській школі на посаді старшої піонервожатої. З 1975 вчителем математики, з 1983 по 2002 заступником директора по виховній роботі, а з 2002 по2006 заступником директора з навчально-виховної роботи. Уманська Світлана Миколаївна за сумлінну роботу нагороджена знаком «Відмінник освіти України», зараз член ради ветеранів праці педагогічних працівників району.

Пам’ятають учні нашої школи і Заслуженого вчителя України Руденко Оксану Максимівну.

Народилася Оксана Максимівна 27 січня 1919 року у простій бідній селянській родині Максима Паїса у Михайлівці, на кутку, що й досі зветься Кузубівка. Поважали в сім’ї землю, любили працю. Неподалік ще недавно діяла сільськогосподарська школа, заснована Тихоном Осадчим. Її учні берегли знання, набуті під час навчання в школі, берегли навички культури землеробства, змагалися між собою: у кого ж буде город урожайнішим?

 Щорічні свята урожаю ждали учні  школи з особливим нетерпінням. Культури (овочі й фрукти) були розподілені по класах і кожен з них повинен був показати, що виготовляють з тієї чи іншої рослини. Це була неабияка творчість, пізнання нового, бо доводилось учням листати підручники, щоб якнайбільше дізнатися про рослину. Особливо любили  кукурудзу, пшеницю, овочі, фрукти.  Важко полічити у скількох районних, обласних виставках брала участь Оксана Максимівна Руденко зі своїми юннатами.



 

Шкільне свято урожаю

           Чимало її учнів стали вчителями, лікарями, юристами. Кожен із них поніс із собою в життя велику подяку і любов до вчительки.

             У 1962 році вчительку нагороджено значком «Відмінник народної освіти УРСР» .

          За багаторічну (більше 40 років) сумлінну працю і великий педагогічний талант у липні 1972 року Указом Президії Верховної Ради України Оксані Максимівні Руденко було присвоєно почесне звання «Заслужений учитель України».

14 березня 1992 року перестало битися серце вчительки-трудівниці. Вдячні учні пам’ятають про неї, згадують з любов’ю і великою шаною. Пам’ять про неї вічно живе в серцях її колег та учнів. Була як сонце, а стала зорею… 

Школа гордиться своїми випускниками, які ніколи не забувають рідну школу та традиційно зустрічаються в її стінах.



 

Зустріч випускників 1975 рік

Зустріч випускників 2012 рік

 

Друзі сайту