Вівторок, 19.03.2024, 07:02Вітаю Вас Гість | RSS

МИХАЙЛІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ

Форма входу

До дня визволення


Лінійка до 70 річчя визволення села Михайлівки Кам’янського району Черкаської області від німецько-фашистських загарбників.

                                               ( 10 січня 1944 року )

1 ведучий. Все далі і далі відходять грізні роки Великої вітчизняної війни, але ніколи  не згасне пам'ять про всіх тих, хто, не задумуючись, віддав своє  життя в ім’я Свободи. У наших серцях ніколи не згасне пам'ять про людей близьких і зовсім невідомих, - тих, хто боронив свій  отчий край.

2 ведучий. На світанку 22 червня 1941 року всі по-справжньому збагнули значення чорного слова «війна». Впали перші  фашистські бомби на мирні оселі. Чорні крила війни закрили голубе небо.   Котилася війна рідною землею, залишаючи пожарища.        

  1. Це на світанку сталося колись :

Стривожений, із муками і жалем

Світ стрепенувся, кров’ю в мить заливсь,

Неначе розпанаханий кинджалом.

  1. Війна назустріч молодому дню

Із гуркотом, із брязкотом котилась.

Лавиною металу і вогню

На нашу землю й долю навалилась.

  1. Тремтять гармати.  Б’є на сполох дзвін

Залізні круки вилітають з хмари

Горить Вкраїна з чотирьох сторін

І на чужинців просить з неба кари.

Синів, дочок благає: - Захистить!-

Страждає в муках Україна мила

І піднімається з глибин століть

Непоборима, нездоланна сила.

  1. Хто б це вгадав і по якій причині

На скільки літ розтягнеться війна?

Відомо всім: земель багато в світі,

А рідна, батьківська, – лише одна.

  1. Гримить гроза війни. Іде розплата

Покладено судьбу на терези.

Але коли ж порадує солдата

Веселий грім весняної грози?

Ведучий 1.   67 млн.  загинуло в роки ІІ світової війни. 27 млн. з них – жителі Радянського Союзу, не стало кожного п’ятого жителя України. Страшні цифри, жорстка війна, важке випробування для людей.

Ведучий 2. Шановні діти, вчителі !

Сьогодні ми згадуємо про події, які відбулися 70 років тому.  10 січня 1944 року  радянські війська визволили наше село від німецько-фашистських загарбників. Закінчилися страхітливі роки фашистської окупації, яка тривала з  1941 р.

Ведучий 1. Арешти, розстріли, вивезення та примусові роботи до Німеччини, пограбування рідної землі – таким був режим окупації.

Виступ вчителя історії Шевченка О.Г.

           На початку 1944 року фашисти квапились покинути село, так як війська Радянської Армії наближалися. Вороги майже зовсім не чіпали жителів Загреблянки, бо самі швидко втікали. Поспішали так, що навіть прив’язували до саней ночви, забрані в жителів, але не сідали в них. Втеча фашистів тривала цілий день на Різдво 7 січня. Значна частина михайлівчан у зв’язку з підготовкою до Корсунь-Шевченківської операції була евакуйована через Кам’янку, Вербівку, Телепине у Катеринівку. Там у напівзруйнованій хаті евакуйовані спостерігали за лінією вогню.
          Цієї зимової ночі німці вигнали із села Жаботина все населення. Колону людей супроводжували поліцаї верхи на конях. Страшне це було видовище: колона людей, хто піший , хто з дитиною на руках , а хто з саньми, в які були впряжені корови, а дехто віз дитину в дерев’яних ночвах, які служили саньми. В цей живий потік вливалися михайлівчани. Колона розтяглася на кілька кілометрів. Ніч. Пітьма. Холодно. Ішли по смілянській дорозі, а потім звернули на Райгород , Березняки.
          На третій день Райгород заполонили німецькі війська. Вояків-німців розселили по хатах. Порубайміх М.П. згадує, що в хаті баби Макарчихи, де вони жили, поселились чотири німці. Років їм було по 15- 16. Худі, з тонкими шиями, блідими обличчями, мундири на них висіли, як мішки. Вигляд у них був жалюгідний. Осатанілий фюрер мобілізував для своєї армії навіть підлітків. На ранок 8 січня перші радянські розвідники увійшли у Михайлівку з боку Загреблянки. Очевидиці Скородід Н.Д. вони запам’яталися у маскувальних білих накидках. Бійці співали „Катюшу”. В цей день понад 20 фашистів і поліцаїв повернулися із Березняків у район Кузубівки із наміром спалити село, але, дізнавшись, що в селі є радянські воїни, спішно втекли.

           А десь о півдні 10 січня з боку Кам’янки підійшли головні сили Армії, це, за архівними даними, були частини механізованого корпусу 5-ї гвардійської армії під командуванням генерала-полковника Ротмістрова. Бійці, не затримуючись, навели переправу через Прусянку і вирушили далі на Березняки, де зав’язався бій з фашистами. Залишився у спогадах нашого земляка Плужника М.М. вчинок жительки Михайлівки Соломії. Коли вона йшла у Райгород, то наткнулась на ворожу засідку з кулеметами. Фашисти, скористались її санками, щоб перевезти кулемети і заховались у одній із скирт соломи. Її відпустили, наказавши мовчати. Та ця мужня жінка повернулася в Михайлівку і розповіла про засідку радянському командуванню. Цим вона зберегла життя не одному воїнові, а ворожа засідка була знищена. Під час перестрілок на території села було вбито 15 воїнів, чиї імена викарбувані на гранітній плиті Братської могили, що в центрі села.
Ведучий 2. Немає такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі не пролилася кров воїнів, де б не проявилася їхня могутність і відвага, адже кожен знав: він – не загарбник, він – Захисник.

Ведучий 1. Саме вони, громадяни своєї держави, стали на її захист в найважчі часи для неї. Побували в самих пекельних місцях. Замерзали в окопах, йшли на шалений вогонь ворога. Десятки разів на день підіймалися в атаку, падали, скошені ворожими кулями, хоронили своїх друзів і знов кидались.   А матері чекали синів…

Скільки їх спить вічним сном під гранітними плитами!

Старенька мати йде до свого сина …

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях , ниє спина.

  • Синочку, милий, йди в обійми мами.                              

Я пригорну до тебе свої руки,

Зцілую рідні-рідні оченята…

Як важко було у часи розлуки

Без тебе жити і без твого тата…

Тече сльоза і падає на плити

Із стелі очі дивляться хлоп’ячі .

Їм тільки жити, жити і творити

Вони ж навік залишаться дитячі.

Стоїть старенька, плаче,ні , ридає…

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

  • Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

  • Я чую, мамо, чую,як співають

Мені над Україною пісні,

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Ведучий 2. Летять, відлітають у вічність роки, і скільки б їх не минуло , не зітруть в народній пам’яті імена захисників Батьківщини.  Покладімо ці квіти  до Обеліска Слави як  символ вдячності захисникам за наше мирне сьогодення. Схилімо ж голови   перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

 

Друзі сайту